Неїстівний
Установіть місцезнаходження, щоб побачити дані для свого регіону.











Гірчак жовчний (Tylopilus felleus) — гриб із родини болетових, якого часто плутають із білим грибом. Вирізняється коричнюватою шапинкою, трубочками з рожевим відтінком і ніжкою, вкритою темною сіточкою. М'якуш білий і не змінює кольору при пошкодженні, але через сильну гіркоту гриб є неїстівним. Гіркота не зникає під час варіння чи сушіння, тому навіть один маленький гриб псує всю страву. Росте з літа до осені у хвойних лісах, часто на піщаних ґрунтах.
Розпізнавання, оселище та найважливіші відмінності.
Грибар
Будова плодового тіла
- Тип будови плодового тіла
- Тип будови плодового тіла: Шапинка, ніжка.
Шапинка
- Форма шапинки
- у молодих плодових тіл: Форма шапинки: напівкулястий.
Форма шапинки: опуклий.
у зрілих плодових тіл: Форма шапинки: опуклий. - Покрив шапинки
- Покрив шапинки: замшева.
Покрив шапинки: повстиста.
у старих плодових тіл: Покрив шапинки: гола. - Блиск поверхні шапинки
- Блиск поверхні шапинки: матовий.
у сухому стані: Блиск поверхні шапинки: матовий.
у мокрому стані: Блиск поверхні шапинки: блискучий. - Клейкість і слизистість шапинки
- у мокрому стані: Клейкість і слизистість шапинки: слизистий.
у мокрому стані: Клейкість і слизистість шапинки: липкий. - Колір шапинки
- Колір шапинки: коричневий.
Колір шапинки: сіро-коричневий.
Колір шапинки: вохристий.
Колір шапинки: жовтий.
Колір шапинки: палево-коричневий.
Колір шапинки: світло-коричневий. - Діаметр шапинки
- Діаметр шапинки становить 40–200 mm.
- Відокремлюваність шкірки шапинки
- Відокремлюваність шкірки шапинки: відділяється (важко знімається).
Низ шапинки
- Тип гіменофора
- Тип гіменофора: трубочки.
Трубочки біля ніжки
- Прикріплення гіменофора до ніжки
- Прикріплення гіменофора до ніжки: прирослий до ніжки (трубочки).
- Профіль гіменофора біля ніжки
- Профіль гіменофора біля ніжки: виїмчастий біля ніжки (трубочки).
- Форма пор
- у молодих плодових тіл: Форма пор: округлий.
у зрілих плодових тіл: Форма пор: кутасті. - Колір пор після пошкодження
- Колір пор після пошкодження: іржавого кольору.
- Природний колір пор
- Природний колір пор: рожевуватий.
у молодих плодових тіл: Природний колір пор: білий. - Природний колір трубочок
- у зрілих плодових тіл: Природний колір трубочок: рожевуватий.
у молодих плодових тіл: Природний колір трубочок: білий.
Ніжка та основа
- Форма ніжки
- Форма ніжки: циліндричний.
Форма ніжки: булавоподібний.
у молодих плодових тіл: Форма ніжки: бочкоподібний.
у зрілих плодових тіл: Форма ніжки: булавоподібний. - Колір ніжки
- Колір ніжки: оливково-жовтий.
Колір ніжки: оливково-коричневий.
Колір ніжки: жовтуватий.
Колір ніжки: жовто-коричневою. - Рельєф поверхні ніжки
- Рельєф поверхні ніжки: сітчаста.
- Консистенція ніжки
- Консистенція ніжки: волокнистий.
- Довжина ніжки
- Довжина ніжки: 40–150 mm.
- Діаметр ніжки
- Діаметр ніжки: 20–60 mm.
М'якуш
- Колір м’якуша
- Колір м’якуша: білий.
- Щільність м’якуша
- Щільність м’якуша: щільний.
у зрілих плодових тіл: Щільність м’якуша: м’який. - Смак м’якуша
- Смак м’якуша: гіркий, сильний.
Смак м’якуша: гіркий. - Колір м’якуша після пошкодження
- Колір м’якуша після пошкодження: без зміни кольору.
- Запах м’якуша
- Запах м’якуша: слабкий.
Де і коли росте
- Оселище
- Оселище: хвойний ліс.
Оселище: листяний ліс. - Субстрат
- Субстрат: ґрунт.
- Характер росту плодових тіл
- Характер росту плодових тіл: поодинці.
Характер росту плодових тіл: невеликими групами. - Період плодоношення
- Плодові тіла з’являються з червня до листопада.
- Територія поширення
Їстівність і кулінарія
- Зміна смаку при термічній обробці
- Зміна смаку при термічній обробці: Гіркий смак зберігається під час сушіння й варіння.
- Їстівність
- Неїстівний
Право
- Охорона
- Tylopilus felleus відсутній у польських переліках грибів, що підлягають видовій охороні.
- Торгівля
- Tylopilus felleus відсутній у польському переліку видів, допущених до обігу або виробництва грибних продуктів.
З чим можна сплутати

Boletus edulis
Основні відмінності
Гірчак жовчний (Tylopilus felleus) у молодих екземплярів має білуваті пори, через що його часом плутають із білим грибом. У міру дозрівання його пори стають брудно-рожевими, сіточка на ніжці товста, темна й опукла, а шапинка залишається матовою та оксамитовою. М'якуш гірчака вирізняється інтенсивною гіркотою, яку не усуває ні варіння, ні сушіння, через що навіть одне плодове тіло псує смак усієї страви.
Білий гриб (Boletus edulis) нагадує молодий гірчак за статурою та коричневою шапинкою. Проте він відрізняється світлішою, спочатку білою ніжкою, вкритою делікатною, світлою сіточкою (помітною переважно у верхній її частині). Крім того, трубочки й пори білого гриба з віком змінюють колір із білого на жовто-зелений та оливково-зелений, тоді як у гірчака вони рожевіють.

Jerzy Opioła · CC BY-SA 4.0
Korekta kolorów: Selso, 2020 (wersja źródłowa).
Джерело фото · CC BY-SA 4.0Imleria badia
Основні відмінності
Гірчак жовчний (Tylopilus felleus) має пори й трубочки спочатку білі, а з віком рожевіючі, виразну темну сіточку на ніжці та сильно гіркий смак м'якуша, що робить його неїстівним грибом.
Польський гриб (Imleria badia) іноді плутають із молодими, темнішими плодовими тілами гірчака жовчного. Проте польський гриб має жовтуваті трубочки (у гірчака вони від білих до рожевуватих), а його ніжка позбавлена товстої, темної сітки з опуклими комірками, характерної для гірчака.

George Chernilevsky · Public domain
Bez zmian względem zachowanego oryginału.
Джерело фото · Public domainBoletus reticulatus
Основні відмінності
Гірчак жовчний (Tylopilus felleus) є неїстівним грибом через сильно гіркий смак м'якуша. Його пори в молодих плодових тіл білуваті, з віком стають тілесно-рожевими, а ніжку вкриває опукла, товста сітка темного, коричневого забарвлення. У боровика сітчастого зрілий гіменофор має забарвлення від жовто-зеленого до оливково-зеленого, смак м'який, а сіточка на ніжці зазвичай залишається помітно світлішою за її тло.
Leccinum scabrum
Основні відмінності
Підберезовик звичайний (Leccinum scabrum) може нагадувати старіші, великі плодові тіла гірчака. Він відрізняється білими трубочками без рожевого відтінку та ніжкою, вкритою темними лусочками, без жовтуватого фону і без сітки.
FAQ
Чи є гірчак жовчний їстівним грибом?
Ні, це неїстівний гриб. Хоча він не містить сильних токсинів, небезпечних для життя, він має надзвичайно гіркий і пекучий смак, який повністю виключає його кулінарне вживання.
Як найпростіше відрізнити гірчака жовчного від білого гриба?
У зрілих плодових тіл гірчака гіменофор рожевуватий, а на ніжці помітна темна опукла сіточка. У білого гриба трубочки жовтіють або зеленіють, а сіточка біла на темнішому тлі.
Чи зникає гіркота гірчака жовчного після варіння або сушіння?
Ні, гіркота гірчака жовчного є стійкою й не зникає під впливом варіння, смаження, маринування чи сушіння. Навіть один маленький шматочок назавжди псує смак усієї приготовленої страви.
Чому гірчака жовчного в народі іноді називають сатаною?
Ця назва пов'язана з поширеною мовною помилкою грибників. Справжній сатанинський гриб — це рідкісний, сильно отруйний гриб із червоною ніжкою та порами, що росте переважно на вапняних ґрунтах.
Чи загрожує вживання гірчака жовчного отруєнням?
Гриб не містить смертельних токсинів, проте споживання страви з ним може спричинити подразнення травного тракту, нудоту або блювання через наявність сильнодіючих гірких речовин.
У яких лісах і на якому ґрунті найчастіше росте гірчак жовчний?
Він зустрічається передусім у хвойних і мішаних лісах, особливо під соснами та ялинами. Віддає перевагу кислим, бідним і піщаним ґрунтам; часто росте також біля трухлявих пнів.
У які місяці можна зустріти плодові тіла гірчака жовчного?
Плодові тіла з'являються зазвичай із червня до жовтня, а пік їх появи припадає на літні місяці та ранню осінь, одночасно з періодом збирання білих грибів.
Чи дозволяє смакова проба сирого м'якуша розпізнати цей вид?
Так, доторкнувшись кінчиком язика до крихти м'якуша, можна негайно відчути інтенсивну гіркоту. Такий тест широко застосовується грибниками в разі сумнівів у польових умовах.
Любитель
Низ шапинки
- Довжина трубочок
- Довжина трубочок: 15–20 mm.
Назви та історія
- Obowiązująca nazwa taksonomiczna
- Tylopilus felleus (Bull.) P. Karst.
- Pozostałe nazwy
- goryczak żółciowy, goryczak
Спостереження вдома
Споровий відбиток
- Необхідні матеріали
- свіжа, зріла шапинка, аркуш паперу, склянка або чашка, вода
- Час
- 2–24 h
- Виконання
- Покладіть шапинку нижньою стороною на папір.
- Додайте краплю води зверху та накрийте.
- Через 2–24 годин підніміть шапинку й огляньте осад.
Що шукати
- Колір спорового відбитка
- Колір спорового відбитка: рожевий. Колір спорового відбитка: коричневий.
- Відтінок спорового відбитка
- Відтінок спорового відбитка: тілесно-рожевий. Відтінок спорового відбитка: рожево-коричневий.
Під мікроскопом
- Необхідні матеріали
- світловий мікроскоп, предметне й покривне скельця, голка, вода, спори зі спорового відбитка
- Виконання
- Перенесіть голкою трохи спорового відбитка на скельце.
- Додайте краплю води, накрийте покривним скельцем і розгляньте спори.
Що шукати
- Форма спори
- Форма спори: веретеноподібний. Форма спори: веретеноподібний. Форма спори: еліпсоїдний.
- Поверхня спори
- Поверхня спори: гладенький.
- Розміри спори
- Довжина 10–16 µm, ширина 3,5–5 µm.
Розміри порівнюйте після калібрування шкали мікроскопа.
Екологія та поширення
- Реакція ґрунту
- Реакція ґрунту: кислий.
- Гранулометричний склад ґрунту
- Гранулометричний склад ґрунту: піщаний.
Гранулометричний склад ґрунту: суглинкова. - Родючість ґрунту
- Родючість ґрунту: Бідний на поживні речовини.
- Хвойні дерева в оточенні
- Хвойні дерева в оточенні: сосна.
Хвойні дерева в оточенні: ялина.
Історія та культура
Історія дослідження та наукової документації цього виду безпосередньо пов'язана з еволюцією систематики трубчастих грибів. Вид спочатку був описаний у 1788 році французьким мікологом Жаном-Батістом Бюльяром під назвою Boletus felleus. У 1881 році фінський дослідник Петтер Адольф Карстен переніс його до роду Tylopilus, що є ключовим пунктом в історії його номенклатури, зафіксованим у таксономічних базах даних, таких як Index Fungorum. Видовий епітет felleus походить від латинського слова fel (жовч), що прямо вказує на надзвичайну, пронизливу гіркоту м'якуша, яка описується в мікологічній літературі (зокрема в працях Ірмгард Крізаї-Грайльгубер) разом із властивістю рожевіння трубочок. Таксономічні бази даних, включно з EPPO Global Database, документують зв'язок наукової назви з численними еквівалентами в європейських мовах (наприклад, польське goryczak żółciowy або німецьке Gallenröhrling), у яких послідовно закріпився мотив жовчі або гіркоти як стійке свідчення культурного сприйняття цього гриба в номенклатурі.
Їстівність і безпека
Гірчак жовчний є неїстівним грибом через винятково сильну й пекучу гіркоту м'якуша. Ця гіркота стійка й не зникає під впливом жодної кулінарної обробки, такої як відварювання, смаження, маринування чи сушіння — навіть невеликий шматочок плодового тіла повністю псує смак усієї страви. Хоча цей вид не містить смертельних токсинів, що уражають внутрішні органи, його вживання може спричинити шлунково-кишкові розлади, нудоту та блювання, викликані дією подразливих гірких речовин. Через схожість його часто плутають із білим грибом.
Оселище та зростання
Tylopilus felleus є видом, широко поширеним у помірній зоні Північної півкулі, який зазвичай зустрічається в Європі, а також в Азії та Північній Америці. Заселяє переважно хвойні та мішані ліси, значно рідше — чисті листяні деревостани. За трофічним типом є ектомікоризним грибом, який утворює зв'язки насамперед із соснами (Pinus) та ялинами (Picea), хоча трапляється також по сусідству з буками й дубами. У польових спостереженнях плодові тіла фіксуються на кислих, піщаних, бідних лісових ґрунтах, а також безпосередньо на сильно розкладеній деревині, зокрема на напівзогнилих пнях хвойних дерев та в підстилці; наявність плодових тіл на такому субстраті є мікрооселищною особливістю і не свідчить про живлення власне деревиною. У Центральній Європі, згідно із задокументованим діапазоном у таблицях для Польщі, плодові тіла з'являються в період із червня по листопад (VI–XI).
Джерела
- src-cms-felleus
- src-naturalis-felleus
- src-snowarski-felleus
Дослідник
Їстівність і кулінарія
Ustalenia źródłowe: jadalność, spożycie i wykorzystanie
- Їстівність
- Неїстівний — źródło oznaczenia
Źródło bez opisu bibliograficznego · Own Tylopilus felleus account: Kapelusz / Trzon / zarodniki / występowanie / jadalne; compared species excluded.
Źródło bez opisu bibliograficznego · Popis / Výskyt / Kuchyňské využití; only the focal species paragraph, excluding compared species and var. alutarius.
Наукові назви та таксономія
- Чинна наукова назва
Tylopilus felleus (Bull.) P. Karst.
- Колишні наукові назви
- 1788 [1787–88] — Boletus felleus Bull.
1815 — Boletus alutarius Fr.
1825 — Boletus felleus var. roseus Pers.
1844 — Boletus alutarius Rostk.
1882 — Tylopilus felleus var. alutarius (Fr.) P. Karst.
1882 — Tylopilus felleus var. fuscescens P. Karst.
1886 — Dictyopus felleus (Bull.) Quél.
1889 — Boletus felleus var. obesus Peck
1898 — Suillus alutarius (Fr.) Kuntze
1898 — Suillus felleus (Bull.) Kuntze
1898 [1900] — Tylopilus alutarius (Fr.) Henn.
1936 — Boletus felleus f. plumbeoviolaceus Snell
1965 [1964] — Boletus felleus var. alutarius (Fr.) J. Blum
1971 — Tylopilus felleus var. uliginosus A.H. Sm. & Thiers
1986 — Boletus felleus f. albiceps Kauffman & Snell
1986 — Boletus felleus f. rubrobrunneus Snell[6]
Goryczak żółciowy nosi nazwę naukową Tylopilus felleus (Bull.) P. Karst. Należy do rodziny borowikowatych (Boletaceae) i rzędu Boletales w obrębie podklasy Agaricomycetidae, klasy Agaricomycetes, typu Basidiomycota oraz królestwa Fungi. W bazie Species Fungorum nazwa ta jest zarejestrowana jako aktualna pod numerem rekordu 122480.
[6]Kombinację Tylopilus felleus opublikował Petter Adolf Karsten w 1881 r. na łamach „Revue Mycologique, Toulouse” (t. 3, nr 9, s. 16). Jej bazonimem jest Boletus felleus Bull., opisany przez Jeana Baptiste’a Bulliarda w „Herbier de la France” (t. 8, tabl. 379), gdzie rejestr wskazuje datę 1788 z adnotacją [1787–88]. Są to daty dwóch odrębnych aktów nomenklatorycznych.
[6]W rejestrach mykologicznych odnotowano 16 synonimów tego gatunku, obejmujących różne rangi systematyczne oraz datowania:
- Boletus felleus Bull., Herb. Fr. (Paris) 8: pl. 379 (1788) [1787-88]
- Dictyopus felleus (Bull.) Quél., Enchiridion Fungorum in Europa media et praesertim in Gallia Vigentium: 159 (1886)
- Suillus felleus (Bull.) Kuntze, Revis. gen. pl. (Leipzig) 3(3): 535 (1898)
- Boletus alutarius Fr., Observ. mycol. (Havniae) 1: 115 (1815)
- Tylopilus felleus var. alutarius (Fr.) P. Karst., Bidr. Känn. Finl. Nat. Folk 37: 3 (1882)
- Tylopilus alutarius (Fr.) Henn., in Engler & Prantl, Nat. Pflanzenfam., Teil. I (Leipzig) 1(1**): 190 (1898) [1900]
- Suillus alutarius (Fr.) Kuntze, Revis. gen. pl. (Leipzig) 3(3): 535 (1898)
- Boletus felleus var. alutarius (Fr.) J. Blum, Bull. Soc. Mycol. France 80(3): 297 (1965) [1964]
- Boletus felleus var. roseus Pers., Mycologia Europaea (Erlanga) 2: 136 (1825)
- Boletus alutarius Rostk., in Sturm, Deutschl. Fl., 3 Abt. (Pilze Deutschl.) [5](23/24): 131 (1844)
- Tylopilus felleus var. fuscescens P. Karst., Bidr. Känn. Finl. Nat. Folk 37: 2 (1882)
- Boletus felleus var. obesus Peck, Bull. N.Y. St. Mus. 2(no. 8): 154 (1889)
- Boletus felleus f. plumbeoviolaceus Snell, Mycologia 28(5): 465 (1936)
- Tylopilus felleus var. uliginosus A.H. Sm. & Thiers, Boletes of Michigan (Ann Arbor): 114 (1971)
- Boletus felleus f. albiceps Kauffman & Snell, in Wolfe, Mycologia 78(1): 24 (1986)
- Boletus felleus f. rubrobrunneus Snell, in Wolfe, Mycologia 78(1): 24 (1986)
W wykazie tym nazwa Boletus alutarius została użyta dwukrotnie przez różnych autorów (Friesa w 1815 r. oraz Rostkoviusa w 1844 r.).
[6]Лабораторна діагностика
Матеріал і методи досліджень
Metody i zapisy źródłowe — Named focal-species atlas spore account; collection identity and material preparation are not reported.
Pochodzenie materiału: nieokreślona w źródle.
Długość zarodnika; Szerokość zarodnika — zapis źródłowy: „10–16 × 3.5–5 µm; separate length and width axes, no N inferred.” [2]
Kształt zarodnika — zapis źródłowy: „úzce vřetenovité až téměř válcovité; fusiform core retained, near-cylindrical qualifier separately documented.” [2]
Metody i zapisy źródłowe — Named focal-species atlas spore account; collection identity and material preparation are not reported.
Pochodzenie materiału: nieokreślona w źródle.
Kształt zarodnika; Powierzchnia zarodnika — zapis źródłowy: „wrzecionowate lub elipsoidalne; gładkie” [7]
Перевірка поширення — обсяг і обмеження
Materiał: Pierwotna polska kolekcja autora atlasu.
Zakres odczytu: Fragmenty źródeł.
Odczytano fragment źródła; pełny tekst i metody nie zostały zweryfikowane.
Data przeglądu: 21.10.2026.
Ograniczenia: Źródłowe oznaczenie i zakres pojęcia zachowano. Nie zadeklarowano nowego badania okazów ani odczytu wszystkich publikacji cytowanych przez źródło.
[7]Обсяг опрацювання
Перед завершенням запис потребує доповнення або перевірки.
- Пошук регіонів поширення потребує розрахунку.
- Зв'язки попередніх висновків потребують повторної перевірки.
- Нові джерела вимагають обліку інформації, виявленої під час огляду.
Правова основа та межі оцінки
Правила для місцезнаходження: Польща
Найважливіші речовини та їхня дія
Badania nad właściwościami biologicznymi ekstraktów z owocników Tylopilus felleus i Suillellus rubrosanguineus opublikowali I. Šušaníková, M. Kvasnicová, A. Brzková, O. Ďuriška oraz P. Mučaji w czasopiśmie „Interdisciplinary Toxicology” (2018, t. 11, nr 3, s. 204–208, DOI: 10.2478/intox-2018-0018). Praca obejmowała testy na liniach komórkowych oraz jakościową analizę fitochemiczną.
[8]W procedurze laboratoryjnej wysuszone owocniki sproszkowano i poddano dwutygodniowej ekstrakcji w 96% etanolu lub stężonym chloroformie z okresowym wstrząsaniem. Następnie rozpuszczalniki odparowano pod zmniejszonym ciśnieniem, a suche ekstrakty rozpuszczono w DMSO i zamrożono w −20 °C. Osobno traktowano rurki hymenoforu oraz kapelusze z trzonami.
[8]W doświadczeniu przygotowano cztery frakcje ekstraktów Tylopilus felleus:
- TylEtCap – ekstrakt etanolowy (96% etanol) z kapeluszy i trzonów łącznie,
- TylEtTub – ekstrakt etanolowy (96% etanol) z rurek hymenoforu,
- TylChCap – ekstrakt chloroformowy (stężony chloroform) z kapeluszy i trzonów łącznie,
- TylChTub – ekstrakt chloroformowy (stężony chloroform) z rurek hymenoforu.
Testy prowadzono na mysich fibroblastach zarodkowych NIH-3T3 oraz ludzkich komórkach gruczolakoraka piersi MCF-7. Linie hodowano w pożywce DMEM z dodatkiem 10% surowicy płodowej bydła (FBS), penicyliny (100 IU/ml) i streptomycyny (100 µg/ml) w temperaturze 37 °C, w wilgotnej atmosferze z zawartością 5% CO₂, pasażując komórki dwa razy w tygodniu.
[8]Komórki wysiewano na płytki 96-dołkowe w gęstości 10 000 komórek na dołek w 100 µl medium. Po 24 godzinach inkubacji dodawano ekstrakty w stężeniach od 6,25 do 100 µg/ml (końcowe stężenie DMSO nie przekraczało 0,1%), stosując kwercetynę (6,25–50 µg/ml) jako substancję referencyjną. Po dobie dodawano odczynnik MTT (0,4 mg/ml), inkubowano przez 4 godziny, po czym rozpuszczano powstalcy formazan w czystym DMSO i mierzono absorbancję przy 570 nm czytnikiem Tecan Infinite M200.
[8]Test MTT opierał się na redukcji soli tetrazoliowej do barwnego formazanu, co stanowi wskaźnik aktywności metabolicznej i żywotności komórek. Wyniki opracowano jako średnie z błędem standardowym (SEM) dla trzech powtórzeń analitycznych, porównując je testem t-Studenta.
[8]W wyższych stężeniach wszystkie cztery ekstrakty goryczaka powodowały statystycznie istotny spadek redukcji MTT w linii MCF-7 (p<0,05 lub p<0,01), co autorzy określili jako łagodną cytotoksyczność. Z kolei w linii mysiej NIH-3T3 wyższe stężenia ekstraktów z rurek (zarówno etanolowego, jak i chloroformowego) powodowały wzrost wskaźnika żywotności, a ekstrakty z kapeluszy i trzonów nieznacznie stymulowały metabolizm komórek.
[8]Zależność odpowiedzi od stężenia przedstawiono graficznie na rycinie 2 w pracy, zestawiając słupki dla linii nowotworowej MCF-7 oraz kontrolnej NIH-3T3 z poziomami istotności statystycznej (* p<0,05, p<0,01, * p<0,001). Autorzy nie wyznaczyli dla badanych frakcji wartości IC₅₀.
[8]W badaniu porównawczym trzy ekstrakty krwistoborowika (Suillellus rubrosanguineus – SuiEtCap, SuiEtTub i SuiChTub) silniej obniżały aktywność metaboliczną obu linii komórkowych bez istotnego zróżnicowania między nimi, natomiast kontrolna kwercetyna działała wyraźniej na fibroblasty NIH-3T3 niż na komórki MCF-7.
[8]W celu wykrycia obecności alkaloidów przeprowadzono próbę Dragendorffa. Frakcje chloroformowe po rozpuszczeniu w chloroformie wytrząsano z 0,5 M kwasem siarkowym i poddawano reakcji z odczynnikiem w fazie wodnej. Frakcje etanolowe rozpuszczano w eterze z dodatkiem 15% amoniaku, ekstrahowano 0,1 M kwasem solnym i traktowano kilkoma kroplami odczynnika Dragendorffa. Jako kontrole pozytywne posłużyły wyciągi z pokrzyku wilczej jagody (Atropa bella-donna) oraz chinowca (Cinchona succirubra).
[8]Reakcja z odczynnikiem Dragendorffa dała we wszystkich badanych ekstraktach wynik dodatni w postaci pomarańczowoczerwonego osadu. W przypadku frakcji etanolowych goryczaka (TylEtCap i TylEtTub) reakcja była silna (*), natomiast we frakcjach chloroformowych (TylChCap i TylChTub) umiarkowana (). Podobne nasilenie wykazano dla ekstraktów Suillellus rubrosanguineus (SuiEtCap i SuiEtTub – silna, SuiChTub – umiarkowana).
[8]Dodatni wynik próby Dragendorffa wskazuje na jakościową obecność związków o charakterze alkaloidowym w owocnikach goryczaka. W pracy nie prowadzono jednak izolacji ani identyfikacji konkretnych cząsteczek, nie określono ich zawartości ilościowej ani nie powiązano ich bezpośrednio ze spadkiem żywotności komórek w teście MTT.
[8]W dyskusji naukowej autorzy odnieśli się do wcześniejszych doniesień o tylopilanie – polisacharydzie z grupy β-glukanów wyizolowanym z Tylopilus felleus, który w badaniach Grzybka i współpracowników z 1994 r. testowano na komórkach mięsaka Crockera 180-TG w zakresie stężeń 37,5–300 µg/ml.
[8]Autorzy wspomnieli także o innych grzybowych β-glukanach, takich jak lentinan z twardnika japońskiego (Lentinus edodes), sugerując celowość dalszych badań nad oczyszczonymi frakcjami goryczaka w modelach wspomagających terapię nowotworową. Praca miała jednak charakter wstępnych badań laboratoryjnych in vitro i nie obejmowała testów klinicznych ani schematów leczniczych.
[8]Оселище та зростання
Оселище, регіон і сезон
W Czechach gatunek występuje obficie od czerwca do października, na obszarach od nizin po tereny górskie. Rośnie w lasach iglastych i liściastych na podłożu kwaśnym, wykazując stosunkowo dużą odporność na suchszą aurę.
[2]Okazy badane przez zespół Šušaníkovej zebrano 19 czerwca 2016 r. w miejscowości Holubičky na Nizinie Zahorskiej na Słowacji. Grzyby rosły w trawie pod sosnami w lesie iglastym; zbiór przeprowadził Drahomír Ďuriška, a oznaczenia dokonał Ondrej Ďuriška.
[8]Goryczak żółciowy jest szeroko rozprzestrzeniony na półkuli północnej, a na Słowacji należy do pospolitych grzybów leśnych, spotykanych w drzewostanach iglastych.
[8]Potwierdzony zasięg występowania
Wszystkie obszary potwierdzone w zapisanych danych źródłowych.
| Kraj | Regiony i stanowiska | Owocnikowanie | Джерела |
|---|---|---|---|
| Польща | Ласовіце біля Міліча | VI–XI |
|
Джерела
- src-cms-felleus
- src-eli-protection-2014
- src-eli-trade-2026
- src-sf-felleus
- src-snowarski-felleus
- src-susanikova 2018
- tylopilus_felleus.archived-profile
- tylopilus_felleus.legal-status-verification.20261015