Їстівний
Потребує обробки
Установіть місцезнаходження, щоб побачити дані для свого регіону.








Опеньок зимовий (Flammulina velutipes) — популярний їстівний гриб із родини фізалакрієвих. Вид вирізняється характерною оксамитовою темною ніжкою та гладкою жовто-рудою або медовою шапкою, яка стає клейкою у вологу погоду. Цей гриб є унікальним завдяки здатності плодоносити в холодну пору року, витримуючи заморозки й відновлюючи ріст під час відлиг. Відомий у дикорослому стані; при цьому культивовані штами енокітаке належать до спорідненого виду Flammulina filiformis.
Розпізнавання, оселище та найважливіші відмінності.
Грибар
Будова плодового тіла
- Тип будови плодового тіла
- Тип будови плодового тіла: Шапинка.
Тип будови плодового тіла: ніжка.
Шапинка
- Форма шапинки
- у молодих плодових тіл: Форма шапинки: напівкулястий.
Форма шапинки: опуклий або плоский. - Рельєф поверхні шапинки
- Рельєф поверхні шапинки: гладенький.
Рельєф поверхні шапинки: борознистий (іноді). - Блиск поверхні шапинки
- Блиск поверхні шапинки: блискучий.
- Клейкість і слизистість шапинки
- у мокрому стані: Клейкість і слизистість шапинки: липкий, слизистий.
- Колір шапинки
- Колір шапинки: помаранчевий (іржавий відтінок).
Колір шапинки: медовий.
Колір шапинки: оранжево-жовта.
Колір шапинки: жовто-коричневою.
Колір шапинки: вохристо-жовтий.
Колір шапинки: оранжево-коричневий (центр шапинки).
Колір шапинки: червоно-коричневий (центр шапинки). - Профіль краю шапинки
- у зрілих плодових тіл: Профіль краю шапинки: гострий.
- Рельєф поверхні краю шапинки
- Рельєф поверхні краю шапинки: прозоро-смугастий.
- Діаметр шапинки
- Діаметр шапинки становить 10–120 mm.
Низ шапинки
- Тип гіменофора
- Тип гіменофора: пластинки.
- Колір гіменофора
- Колір гіменофора: кремовий.
Колір гіменофора: вохристо-жовтий.
Колір гіменофора: білувате.
у старих плодових тіл: Колір гіменофора: лососевого кольору. - Відстань між пластинками
- Відстань між пластинками: рідко розташовані.
Відстань між пластинками: густо розташовані. - Висота пластинок
- Висота пластинок: 5–12 mm.
Ніжка та основа
- Форма ніжки
- Форма ніжки: циліндричний.
Форма ніжки: сплощений.
Форма ніжки: звужується до основи. - Колір ніжки
- у молодих плодових тіл: Колір ніжки: медового кольору.
Колір ніжки: чорно-коричневий.
у верхній частині ніжки: Колір ніжки: жовтий.
у нижній частині ніжки: Колір ніжки: червоно-коричневий. - Покрив поверхні ніжки
- Покрив поверхні ніжки: замшева.
- Внутрішня будова ніжки
- Внутрішня будова ніжки: порожнистий.
- Консистенція ніжки
- Консистенція ніжки: волокнистий і волокнистий і стійкий до розриву.
- Довжина ніжки
- Довжина ніжки: 10–100 mm.
- Діаметр ніжки
- Діаметр ніжки: 2–20 mm.
Кільце
- Наявність кільця
- Наявність кільця: без кільця.
- Вигин ніжки
- Вигин ніжки: зігнутий.
М'якуш
- Колір м’якуша
- Колір м’якуша: білувате або жовтуватий.
Колір м’якуша: білувате або кремовий. - Пружність м’якуша
- Пружність м’якуша: пружний.
- Запах м’якуша
- Запах м’якуша: приємний.
Запах м’якуша: рибний. - Характер смаку м'якоті
- Характер смаку м'якоті: м’який.
Де і коли росте
- Оселище
- Оселище: листяний ліс, дерева серед полів, узбіччя, парк або сад.
- Субстрат
- Субстрат: мертва деревина.
Субстрат: жива деревина. - Характер росту плодових тіл
- Характер росту плодових тіл: пучками.
Характер росту плодових тіл: зрослі плодові тіла. - Частота трапляння
- Частота трапляння: звичайний.
- Період плодоношення
- Плодові тіла з’являються з вересня до квітня.
- Територія поширення
- Територія поширення: підтверджено.
- Форма деревини субстрату
- Форма деревини субстрату: пень.
Форма деревини субстрату: гілка. - Група деревини субстрату
- Група деревини субстрату: деревина листяних дерев.
Їстівність і кулінарія
- Їстівність
- Їстівний
- Необхідна обробка
- Потребує обробки
Право
- Охорона
- Вид не внесено до польського переліку охоронюваних видів грибів.
- Торгівля
- У Польщі вид дозволено для торгівлі та виробництва грибної продукції.
З чим можна сплутати
Galerina marginata
Головні відмінності
Галерина облямована (Galerina marginata) є смертельно отруйною. В описі ČMS вона вирізняється більш іржавим забарвленням плодового тіла та ніжки, а також коричневим споровим відбитком; текст з Arun також вказує на наявність кільця на її ніжці. Опеньок зимовий має оксамитову ніжку без кільця та світлий споровий відбиток. 2 листопада 2015 р. біля Пулка Гриц задокументував спільний ріст зимового опенька з галериною, визначеною як Galerina sp.
Kuehneromyces mutabilis
Головні відмінності
Опеньок літній (Kuehneromyces mutabilis) утворює пучкові зростки на деревині, проте характеризується лускатою ніжкою з чітко вираженим кільцем, пряним запахом та коричневим споровим відбитком. Опеньок зимовий не має кільця чи лусочок на ніжці, його ніжка вкрита густим оксамитовим опушенням, а споровий відбиток білуватий.
Gymnopilus penetrans
Головні відмінності
Гімнопіл проникаючий (Gymnopilus penetrans) росте масово пізньої осені на деревині хвойних порід, проте його плодові тіла не утворюють щільно зрощених пучків. Він характеризується волокнистою сухою шапинкою, вкритою іржавими плямами, жовтими пластинками, іржаво-коричневим споровим відбитком та відсутністю оксамитового повстяного опушення на ніжці.
FAQ
Коли саме з'являються плодові тіла опенька зимового?
Основне плодоношення триває з жовтня до березня. Гриб активно росте під час пізньоосінніх холодів, зимових відлиг і ранньої весни, коли інші шапинкові гриби практично відсутні.
На якій деревині переважно оселяється цей вид?
Гриб росте як сапротроф або факультативний паразит на відмерлій та ослабленій листяній деревині верби, тополі, липи, ясена, в'яза, клена та вільхи, рідше на плодових деревах.
Чи можна вживати опеньок зимовий у сирому вигляді?
Ні, споживання в сирому вигляді заборонене. М'якоть містить термолабільний білок фламутоксин, який повністю руйнується лише під час ретельної термічної обробки та відварювання.
Які частини гриба придатні до споживання?
У кулінарії використовують переважно шапки. Ніжки в дорослих екземплярів дуже жорсткі, волокнисті й щільні, тому їх зазвичай видаляють перед варінням або тушкуванням.
Чим відрізняється дикорослий опеньок від культивованого енокі?
Культивовані азійські енокі належать до окремого виду Flammulina filiformis і вирощуються в темряві, а дикорослий європейський опеньок зимовий (F. velutipes) має яскраве жовто-руде забарвлення.
Як мороз впливає на плодові тіла опенька зимового?
Клітини гриба стійкі до промерзання. Під час сильних морозів плодові тіла замерзають, а з настанням відлиги відтають і продовжують розвиток та розсіювання спор без втрати якості.
Який смаковий профіль притаманний цьому грибу?
Він має ніжний, злегка солодкуватий смак із м'яким грибним ароматом. Після варіння м'якоть зберігає приємну пружну консистенцію та легку желеподібність шапки.
У яких регіонах світу цей гриб користується найбільшим попитом?
Дикорослий F. velutipes цінують у Центральній та Східній Європі. Популярні в Азії культивовані енокі належать до окремого виду Flammulina filiformis (Wang et al., 2018).
Чи застосовують опеньок зимовий у біотехнологіях?
Так, ферменти міцелію використовують у дослідженнях біодеградації лігніну, очищення промислових барвників, а також у виробництві біоматеріалів і кормових добавок.
Як історично називали цей гриб у Японії?
У Японії назву «енокітаке» (гриб дерева енокі) історично отримав споріднений східноазійський вид Flammulina filiformis, який часто знаходили на стовбурах каркаса китайського.
Любитель
Назви та історія
- Чинна національна назва
- Płomiennica zimowa
- Чинна таксономічна назва
- Flammulina velutipes
- Інші національні назви
- zimówka aksamitnotrzonowa, zimówka
Спостереження вдома
Споровий відбиток
- Необхідні матеріали
- свіжа, зріла шапинка, аркуш паперу, склянка або чашка, вода
- Час
- 2–24 h
- Виконання
- Покладіть шапинку нижньою стороною на папір.
- Додайте краплю води зверху та накрийте.
- Через 2–24 годин підніміть шапинку й огляньте осад.
Що шукати
- Колір спорового відбитка
- Колір спорового відбитка: білий. Колір спорового відбитка: жовтий.
Під мікроскопом
- Необхідні матеріали
- світловий мікроскоп, предметне й покривне скельця, голка, вода, спори зі спорового відбитка
- Виконання
- Перенесіть голкою трохи спорового відбитка на скельце.
- Додайте краплю води, накрийте покривним скельцем і розгляньте спори.
Що шукати
- Форма спори
- Форма спори: еліпсоїдний. Форма спори: циліндричний.
- Поверхня спори
- Поверхня спори: гладенький.
- Розміри спори
- Довжина 6–9,5 µm, ширина 2,5–5 µm.
Розміри порівнюйте після калібрування шкали мікроскопа.
Екологія та поширення
- Тип живлення
- Тип живлення: сапротрофний.
Некулінарне застосування
Опеньок зимовий знаходить практичне застосування в різноманітних некулінарних галузях людської діяльності. У косметичній промисловості грибну сировину використовують під час промислового виготовлення доглядових засобів для шкіри — зволожувальних кремів, відновлювальних емульсій і сироваток для підтримання водного балансу та захисту дерми від несприятливих погодних чинників.
У біотехнологічному секторі міцеліальну масу застосовують у технологіях виробництва екологічно чистого біопакування, теплоізоляційних композитних панелей та легких будівельних матеріалів як відновлювану альтернативу пінопласту й полімерам. Ферментні комплекси, отримані на основі культури міцелію, застосовують у целюлозно-паперовому виробництві для знебарвлення технічних барвників та очищення технологічних стічних вод від промислового фарбування.
У сільськогосподарському виробництві відпрацьовані субстратні блоки після завершення виробничого циклу застосовують як поживну біодобавку до раціону жуйних тварин і птиці, а також використовують як ефективний органічний компост і ґрунтопокращувач у тепличному рослинництві та садівництві.
Історія та культура
Опеньок зимовий (Flammulina velutipes) посідає особливе місце в мікологічній культурі Європи, тоді як на Далекому Сході багатовікова традиція пов'язана з близькоспорідненим видом Flammulina filiformis. У Китаї практика штучного вирощування східноазійського виду на колодах бере свій початок ще з епохи династії Тан (близько 800–900 років н. е.), завдяки чому він став одним із найдавніших культивованих грибів. Дослідження Wang et al. (2018) чітко розмежували азійські культивовані штами та європейський дикорослий опеньок зимовий.
У традиційній культурі Японії східноазійські гриби асоціювалися з деревом енокі (Celtis sinensis), шанованим у синтоїзмі; саме від нього походить комерційна назва «енокітаке». Здатність цих грибів проростати під снігом перетворила їх на символ життєвої стійкості та незламності серед зимової природи.
У європейських травниках і природничих працях доби Відродження та Просвітництва поява справжнього опенька зимового описувалася як дивовижне явище природи, що кидає виклик лютим морозам. У фольклорі північноєвропейських народів гриб сприймався як знак незгасної живої сили зимового лісу.
Їстівність і безпека
Опеньок зимовий є якісним їстівним видом, проте вимагає обов'язкової термічної обробки для уникнення розладів травлення. У токсикологічній літературі згадується білок фламутоксин із цитолітичними властивостями. Дослідження на мишах із пероральним введенням висушених за 50 °C грибів виявило помірні зміни CK/CK-MB при високих дозах без видимих ушкоджень тканин, проте воно не використовувало сиру сировину і не може виключити токсичність чи гемоліз за інших умов. Твердження про гарантовану безпеку після фіксованого часу варіння не підтверджені, тож сирим гриб їсти не можна.
У їжу використовують переважно шапки, оскільки ніжки в дорослих екземплярів занадто жорсткі й волокнисті. М'якоть має приємний смак і ніжний аромат, зберігаючи після варіння або тушкування пружну текстуру. Для збору придатні лише свіжі плодові тіла, які не зазнали багаторазового замерзання та відтавання.
Гастрономічні традиції розрізняються за регіонами та видами. Популярні в азійській кухні білі подовжені енокі є продуктом вирощування окремого виду Flammulina filiformis, як показано в ревізії Wang et al. (2018). Натомість у Центральній та Східній Європі цінується саме дикорослий опеньок зимовий (F. velutipes) за його насичений смак під час холодного сезону.
Оселище та зростання
Опеньок зимовий широко поширений у помірній зоні Північної півкулі, охоплюючи Європу, Північну Азію та Північну Америку. Вид трапляється в різноманітних лісових і антропогенних екосистемах: заплавних і листяних лісах, міських парках, садах, уздовж берегів водойм і в лісосмугах.
Основним субстратом для гриба слугує мертва, ослаблена або пошкоджена деревина листяних порід. Найчастіше його знаходять на стовбурах, пнях і товстих гілках верби, тополі, в'яза, ясена, осики, липи, вільхи, бука та берези, а також на старих плодових деревах, зокрема яблунях. У хвойних лісах поява виду вважається рідкісним явищем.
Сезон розвитку плодових тіл вирізняється пізніми термінами. Перші гриби з'являються наприкінці вересня або в жовтні й продовжують утворюватися протягом усієї зими до березня чи квітня. У регіонах із м'яким морським або середземноморським кліматом плодоношення відбувається безперервно протягом усього зимового періоду. У континентальних зонах із морозними зимами розвиток гриба тимчасово призупиняється в сильні морози й активно поновлюється під час зимових відлиг та на початку весняного танення снігу.
Дослідник
Їстівність і кулінарія
Дані джерел: їстівність, споживання та використання
- Їстівність
- Їстівний — джерело визначення
ČMS: Karel Tejkal, Vladimír Sojka — Flammulina velutipes · Кулінарне використання: відмінний їстівний гриб; збирають шапинки.
- Необхідна обробка
- Потребує обробки
CILP — Grzyby polskich lasów, s.352 · с.352: у сирому вигляді отруйний, перед вживанням добре зварити. Загальна позначка вимагає термічної обробки; окрему категорію відварювання у воді не створювали.
Наукові назви та таксономія
- Чинна наукова назва
Flammulina velutipes
Наукові назви та таксономія
Flammulina velutipes (Curtis) Singer належить до родини Physalacriaceae і порядку Agaricales. Базіонімом таксона є Agaricus velutipes Curtis з 1781 р. Згідно зі Species Fungorum, поточну комбінацію було опубліковано в «Lilloa» 22 на с. 307 з датою 1951 [1949]. У давнішій мікологічній літературі вживалися, зокрема, комбінації Gymnopus velutipes, Collybia velutipes, Pleurotus velutipes та Myxocollybia velutipes.
Наукові назви та таксономія
Азійські гриби, відомі під традиційною назвою енокі, потребують окремого таксономічного розгляду. Філогенетичні дослідження, проведені Ваном та його співробітниками у 2018 році, показали, що культивоване у Східній Азії енокітаке представляє окремий вид Flammulina filiformis, який відрізняється від європейського Flammulina velutipes. Це розмежування охопило також штами з Японії та Південної Кореї, чиї геноми раніше описували під назвою F. velutipes. Отже, давніше розмовне вживання назви енокі не є точним синонімом європейського опенька зимового.
Межі таксона та обмеження визначення
Гриби роду Flammulina утворюють групу зовні схожих видів. Гриц називає, серед інших, Flammulina elastica, F. fennae, F. populicola, F. rossica та F. ononidis; біля F. elastica він вказує на помітно більші спори. Мікроскопічні ознаки та дослідження ДНК дозволяють розділяти ці таксони.
- Zakres ujęcia taksonomicznego
Flammulina velutipes (Curtis) Singer w europejskim ujęciu sensu stricto. Wang i in.2018 oddzielają wschodnioazjatyckie uprawne enoki jako F.filiformis; nie przypisano ich automatycznie temu rekordowi. Bas1983 forma velutipes jest odróżniona od formy longispora; jej odrębnych zakresów zarodników nie połączono. Historyczne opisy zbiorcze i nazwy zachowano przy ich własnych źródłach. Nie przyjęto, że każdy dawny zapis azjatycki lub amerykański oznacza dzisiejszy gatunek sensu stricto.
[13] [12]
Екологія та поширення
- Частота трапляння
- Польща: Частота трапляння: звичайний. [14]
Чехія: Частота трапляння: звичайний. [11] - Таксон деревини субстрату
- Таксон деревини субстрату: Alnus (найчастіше). [14] [6]
Таксон деревини субстрату: Populus (найчастіше). [14] [6]
Таксон деревини субстрату: Salix (найчастіше). [14] [6]
Таксон деревини субстрату: Ulmus (найчастіше). [14] [6]
Таксон деревини субстрату: Fagus (рідко). [14] [6]
Таксон деревини субстрату: Picea (рідко). [14] [6]
Таксон деревини субстрату: Fraxinus. [15] [6]
Таксон деревини субстрату: Sambucus. [15] [6]
Таксон деревини субстрату: Thuja (рідко). [10] [5]
Лабораторна діагностика
Структуровані дані
Базидії
- Кількість спор на базидії
- Кількість спор на базидії становить 4. [11]
Гіменіальні цистиди
Спори
Матеріал і методи досліджень
Опис ознак — джерело та обсяг
Матеріал: М'якуш плодових тіл; атласний опис смаку.
Обсяг читання: Повний текст.
Обмеження: Атласний опис, без власного дослідження смаку.
Опис ознак — джерело та обсяг
Матеріал: Деревина туй (Thuja) як зазначений у джерелі субстрат.
Обсяг читання: Повний текст.
Обмеження: Атласний опис поширення, без власного дослідження субстратних уподобань. Джерело зазначає: «Значно рідше трапляється на хвойних деревах (а точніше – на туях)». Порівняння стосується листяних дерев і туй; вид Thuja не визначено.
Опис ознак — джерело та обсяг
Матеріал: Названа в джерелі деревина та її ботанічна ідентичність; не мікоризний партнер.
Обсяг читання: Повний текст.
Обмеження: Атласний опис; не дослідження уподобань щодо хазяїв.
Опис ознак — джерело та обсяг
Матеріал: Деревина названого в джерелі хазяїна; субстрат плодових тіл, не мікоризний партнер.
Обсяг читання: Повний текст.
Обмеження: Атласний або першоджерельний перелік конкретних зборів; не дослідження субстратних уподобань.
- Результати, наведені в джерелах — Відношення довжини спори до її ширини
- Materiał badania: Bas (1983) — wyłącznie forma velutipes, s. 62: 200 zarodników z 23 owocników z 20 kolekcji; nie forma longispora. Średnie ilorazy długości i szerokości zarodników z badanych kolekcji mogą wynosić od 1,85 do 2,3. [9]
Materiał badania: Waldemar Czerniawski — atlasowy iloraz Q; nie podano liczebności pomiarów, medium ani voucheru. 2–2,5 [8]
Metody i zapisy źródłowe — ČMS — opis gatunku Flammulina velutipes; mikroskopia zarodników, podstawek i cheilocystyd. Medium i N niepodane.
Liczba zarodników na jednej podstawce — zapis źródłowy: „Popis: Bazidie jsou 4výtrusé; atlasowy punkt4, nie N próby.” [11]
Kształt cystydy hymenialnej — zapis źródłowy: „Popis: Cheilocystidy ... válcovité; położenie na ostrzu blaszki zachowano rodzicem cheilocystidia.” [11]
Kształt cystydy hymenialnej — zapis źródłowy: „Popis: Cheilocystidy ... kyjovité; ten sam jawny rodzic cheilocystidia.” [11]
Kształt cystydy hymenialnej — zapis źródłowy: „Popis: Cheilocystidy ... oble vřetenovité; obłe wykończenie zachowane w źródle, nie dopisano innego kształtu.” [11]
Barwa zarodnika w mikroskopie — zapis źródłowy: „Popis: průsvitné.” [11]
Długość zarodnika — zapis źródłowy: „Popis: 6–9,5 × 3–5 µm; bez podanej liczby pomiarów.” [11]
Kształt zarodnika — zapis źródłowy: „Popis: oválné až mírně válcovité.” [11]
Kształt zarodnika — zapis źródłowy: „Popis: oválné až mírně válcovité; dosłowne mírně zachowane w opisie źródła.” [11]
Powierzchnia zarodnika — zapis źródłowy: „Popis: hladké.” [11]
Szerokość zarodnika — zapis źródłowy: „Popis: 6–9,5 × 3–5 µm.” [11]
Metody i zapisy źródłowe — Bas (1983) — wyłącznie forma velutipes, s. 62: 200 zarodników z 23 owocników z 20 kolekcji; nie forma longispora.
Metoda źródłowa. Technika: mikroskopia świetlna (LM). Opis metody w źródle: Bas (1983) s. 51: mierzono dojrzałe zarodniki osadzone na powierzchni kapelusza, porównane z blaszkami; obiektywy 100× lub 63×; co najmniej 10 zarodników/próbkę; pominięto kiełkujące. Medium nie podane.
Długość zarodnika — zapis źródłowy: „Bas1983 s.62, forma velutipes: [200/23/20]6–9.5×(2.5–)3–4(–5)µm. S.51:200 zarodników z23 owocników i20 kolekcji.” [9]
Iloraz długości i szerokości zarodnika — zapis źródłowy: „Bas1983 s.62: average Q(1.85–)2.0–2.3; s.51 średnia Q kolekcji po co najmniej10 zarodników. Nie Q z niezależnych skrajności.” [9]
Szerokość zarodnika — zapis źródłowy: „Bas1983 s.62, forma velutipes: pełne granice szerokości2.5–5µm; forma longispora jest osobna.” [9]
Metody i zapisy źródłowe — Waldemar Czerniawski — atlasowy iloraz Q; nie podano liczebności pomiarów, medium ani voucheru.
Iloraz długości i szerokości zarodnika — zapis źródłowy: „Atlas Grzybiarze, Budowa mikroskopowa: Q=2–2,5. Źródłowy iloraz zarodnika, nie średnia Q kolekcji.” [8]
Верифікація трапляння — межі та обмеження
Матеріал: Źródłowo nazwany obszar: Polska — dane ogólne.
Обсяг опрацювання: Фрагменти джерел.
Опрацьовано фрагмент джерела; повний текст і методи не перевірялися.
Дата перегляду: 10.11.2026.
Обмеження: Атласне визначення; без домислювання координат і повного сезону за окремими зразками.
Верифікація трапляння — межі та обмеження
Матеріал: Źródłowo nazwany obszar: Czechy — dane ogólne.
Обсяг опрацювання: Повний текст.
Дата перегляду: 10.11.2026.
Обмеження: Атласне визначення; без домислювання координат і повного сезону за окремими зразками.
Верифікація трапляння — межі та обмеження
Матеріал: Źródłowo nazwany obszar: województwo pomorskie.
Обсяг опрацювання: Фрагменти джерел.
Опрацьовано фрагмент джерела; повний текст і методи не перевірялися.
Дата перегляду: 10.11.2026.
Обмеження: Атласне визначення; без домислювання координат і повного сезону за окремими зразками.
Верифікація трапляння — межі та обмеження
Матеріал: Źródłowo nazwany obszar: kraj środkowoczeski.
Обсяг опрацювання: Повний текст.
Дата перегляду: 10.11.2026.
Обмеження: Атласне визначення; без домислювання координат і повного сезону за окремими зразками.
Верифікація трапляння — межі та обмеження
Матеріал: Źródłowo nazwany obszar: kraj pilzneński.
Обсяг опрацювання: Повний текст.
Дата перегляду: 10.11.2026.
Обмеження: Атласне визначення; без домислювання координат і повного сезону за окремими зразками.
Охоплення опрацювання
Перед завершенням запис потребує доповнення або перевірки.
- Нові джерела вимагають урахування відомостей, виявлених під час огляду.
Правова основа та межі оцінки
Правила для місцезнаходження: Польща
Підстава відомостей про охорону
Не фігурує в додатках до розпорядження про видову охорону грибів (Dz.U.2014poz.1408). Залишаються окремі обмеження щодо території та інших приписів.
Підстава відомостей про торгівлю
Допущена до обігу або виробництва грибних продуктів: додаток 1 поз.47 i69 єдиного тексту Dz.U.2026poz.258 наводить дві польські назви того самого виду. Жодна з цих позицій не обмежує його культивацією. Діють інші вимоги розпорядження.
Найважливіші речовини та їхня дія
Найважливіші речовини та їхня дія
Філогенетична ревізія роду Flammulina, опублікована у 2018 році Ваном та його співробітниками, охопила 81 колекцій грибів зі Східної Азії, Європи та Північної Америки. На основі послідовностей маркерів ITS, tef1-α, rpb2, HD1-A, мікросателітних маркерів (SSR) та аналізу мережі гаплотипів було виділено 12 філогенетичних видів. У межах цих досліджень азійське енокітаке було виділено як окремий таксон Flammulina filiformis, а в Північній Європі описано вид Flammulina finlandica.
Найважливіші речовини та їхня дія
Розділення таксонів має принципове значення для інтерпретації біохімічних і прикладних досліджень: результати, опубліковані під колишньою широкою назвою Flammulina velutipes, не обов'язково стосуються дикого європейського опенька зимового. У публікації Зажинського згадка про приписувані протипухлинні властивості стосується культивованого азійського виду Flammulina filiformis.
Оселище та зростання
Оселище, ареал і пора року
В описі Сноварського субстратом є переважно деревина верб, вільх, тополь та в'язів, рідше бука, дуже рідко ялини. Гриц у північно-східній Польщі спостерігає зимові опеньки особливо біля води на вербах, також на тополях, рідше в глибині лісу. ČMS наводить березу, бук, тополю, вільху, ясен та вербу.
Оселище, ареал і пора року
У Чеській Республіці основний період плодоношення припадає на місяці з листопада до березня. Польові спостереження документують також ранні появи, включно з підтвердженим місцезростанням від 7 жовтня 2024 року в Середньочеському краї.
Оселище, ареал і пора року
Плодові тіла опенька зимового можуть витримувати замерзання і після відтавання продовжувати розвиватися, що описують Сноварський та ČMS. Зажинський також відзначає можливість утворення плодових тіл навіть під сніговим покривом.
Оселище, ареал і пора року
У Великій Британії, зокрема в графстві Західний Сассекс, опеньок зимовий широко поширений у лісах, парках, заповідниках, на кладовищах, у старих живоплотах та на купах садової деревини. Він оселяється там, зокрема, на деревині в'яза, ясена, бука та дуба, плодоносячи від пізньої осені до ранньої весни, зокрема регулярно в грудні та січні.
Оселище, ареал і пора року
У лісових та паркових екосистемах Західного Сассексу опеньок зимовий відіграє важливу роль у процесах розкладання мертвої деревини та кругообігу органічної речовини. У зимові місяці він також є джерелом їжі для безхребетних, активних у холодну пору року.
Підтверджений ареал поширення
Усі території підтверджені в збережених даних джерел.
| Країна | Регіони та місцезнаходження | Плодоношення | Джерела |
|---|---|---|---|
| Чехія | Середньочеський край; Плзенський край | XI–III |
|
| Польща | Поморське воєводство | IX–IV |
|
Джерела
- flammulina_velutipes.PL.law.protection.pdf
- flammulina_velutipes.PL.law.trade.pdf
- CILP: żywotniki jako rzadziej wskazane podłoże płomiennicy
- Odrębne źródłowe opisy podłoża i smaku; wspólny kontekst atlasu
- Waldemar Czerniawski — Atlas Grzybiarze, Flammulina velutipes
- Bas 1983 — Flammulina in western Europe, Persoonia12:51–66
- CILP — Grzyby polskich lasów, s.352
- ČMS: Karel Tejkal, Vladimír Sojka — Flammulina velutipes (також [18])
- Species Fungorum — Flammulina
- GBIF Backbone — exact accepted Flammulina velutipes
- Marek Snowarski — Atlas grzybów Polski, pełna karta Tx833; osobisty odczyt w zalogowanym Chrome
- Naturalis — Interactive Guide, Flammulina velutipes
- Wang i in. 2018: Phylogeny and species delimitation of Flammulina
- Nicki Keeley, Arun District Council 18.02.2026, Wild Wednesday — Velvet Shank
- Mirosław Gryc, Grzyby Puszczy Knyszyńskiej, Flammulina velutipes — płomienica zimowa
- Species Fungorum, Flammulina velutipes (Curtis) Singer 1951, rekord 330940
- Marek Snowarski, Flammulina velutipes — płomiennica zimowa
- Paweł Zarzyński 2021, Grzyby polskich lasów, CILP, ISBN978-83-65659-43-9